Мабуть, для нашої сім’ї приказка «хто перший – того і тапки…» дуже актуальна.

Вихідні. Вдень на гору побіг п’ятирічний Ведмедик, надів валянки Сережки (вони близько до дверей стояли). За ним побіг Сережка, не знайшов свої – надів Санькины. Дев’ятирічний Санька, у вікно побачив, що всі гуляють, кинувся на вулицю… Але схаменувся – з усієї взуття стоять рожеві чоботи Махи і п’ятирічного Ведмедики… Плюнув на все, не розгубився, і надів папкины чоботи.
Тато пішов за машиною. А своїх зимових чобіт так і не знайшов… Але Мишкиных не пішов. Послав мене.

***

Ранок. Діти кашляють. Сидимо вдома. Зварила їм кашу. У відповідь чую колективне :
– Бееее.
Вирішила йти на хитрість.
-Так! Ось вам родзинки, часточки мандаринів, варення, соломка. Пропоную прикрасити ваші каші, щоб потім цікавіше було з’їсти.
Діти радісно включаються в роботу:
– Мама, у мене голова Василини-Царівни! У мене Мойдодир! У мене Сонік! У мене взагалі тато вийшов.
– Відмінно! А тепер! Швидко їсти!
– Не, мам, ми не будемо! Ми не людожери!

***

Як хочеться дожити до 22 грудня! Ну, в сенсі 22 як дні, після якого вже психологічно Земля буде наближатися до літа. Пам’ятаю, як працюючи журналістом на “Сімці” і “Грудці” мені подобалося літати в Эвенкию. Мені здавалося кращим і добрішим евенків немає на світі. Але один раз відрядження випала на листопад. З оператором Пашею Щедрухиным ми летіли в Байкит, щоб зняти мужиків, які роблять самі царський паркет з модрини. Приходжу до них в майстерню вранці, стукаю, відкриваю двері … і один з майстрів женеться на мене з сокирою. Ледве врятувалася. Сиджу на ганку і плачу.
Йде стара бабуся эвенка:
– Ех, доню! Ти сюди дорогу до сонця не знай! До Великого сонця в кожному темні бурі та хуртовини живуть. Тінь від місяця падає. Душі холодно. А от коли Сонце переможе, адже свято у всіх буде! Радість! Всім бажаю дочекатися Великого сонця!

***

Вночі дітям даю слухати незрівнянну Марію Каллас. Слухаємо «Чарівну флейту». Марія там у ролі Цариці Ночі. Виводить небесним голосом чарівні рулади. Я записала арію на телефон і тихесенько включаю її. Коли діти вже готові зустрітися з Чарівником Морфеєм.
– Мама, як же вона так може… діставати самі верхні ноти! І ніякого комп’ютера!
Це Маша дивується. Все ж велике мистецтво доступне в будь-якому віці – хоч малюк зрозуміє, хоч дідок. Головне, це має бути мистецтвом. І ще для батьків – не боятися, що зрозуміє. Буває , ми не здатні оцінити те, що малюк оцінить.

Музична різнобічність обов’язково стати в нагоді в житті. Так виховував мене мій тато – ставлячи Френка Сінатра, Баха і ДДТ. Почуття гармонії і ритм – воно розлите в життя сонячним теплом. Так і я виховую дітей, ставлячи їм зразки високого мистецтва.

Даша Мосунова

Посилання по темі:

Авторська колонка мами трійнят
Форум “Наші діти”
Форум “Батьківські збори”