У дитини і мами повинно існувати взаємоповага і дотримуватися правила ввічливості. Адже діти хоч і маленькі, але люди. А відносини між людьми побудовані на взаємоповазі. Адже любов і повага це дуже різні речі. Можна цілком собі любити тата з мамою і не поважати. І набагато частіше буває, що мама з усіх сил любить дитину, але людини в ньому не бачить і не поважає його. Ось і перестають, виростаючи, діти рахуватися з батьками.


У дитини і мами повинно існувати взаємоповага і дотримуватися правила ввічливості. Адже діти хоч і маленькі, але люди. А відносини між людьми побудовані на взаємоповазі. Адже любов і повага це дуже різні речі. Можна цілком собі любити тата з мамою і не поважати. І набагато частіше буває, що мама з усіх сил любить дитину, але людини в ньому не бачить і не поважає його. Ось і перестають, виростаючи, діти рахуватися з батьками.
І щоб уникнути цього, слід взяти листок паперу і разграфить його на дві колонки. В одній напишемо список дій, які ми можемо дозволяти собі відносно своїх знайомих. Можна ними командувати? Немає. Грубити і ображати? Ніяк не можна. Забороняти їм що-то робити? Неможливо. А розпорядитися їх речами? Навіть і помислити не можна. А вказувати на людях на їх недоліки? Це нетактовно. А чи можемо ми за них вирішити, з ким вони повинні дружити, а з ким ні? Та так всіх знайомих розгубиш.
А адже майже все з перерахованого ми дозволяємо собі до своїх дітей. Тому вміст правої колонки, де ми виписуємо все відносно дітей повинно відповідати вмісту лівої. Тому що діти — люди. А не інопланетяни і не інший біологічний вид. Ми часто хамім їм, брешемо їм, фальшивим у відносинах з ними. І самі цього не помічаємо. А значить і не вважаємо їх людьми. Насправді вони хоч і маленького зросту, але люди. І права у них майже ті ж самі, що і у нас з вами. Вони можуть не знати цього, але відчувають обов’язково. А ще у них є власні думки, бажання, вони приймають власні рішення. Нехай не завжди правильні, нехай наївні думки. Але вони існують, і з ними доводиться рахуватися. А ми користуємося тим, що ми сильніші. І зіткнувшись з силою, дитина або зважується на бунт, або привчається приховувати свої думки і спонукання. Так виховується лукавство. Але в обох випадках, малюк страждає. Адже йому нікуди від нас не дітися, він залежний від нас. І це дитяча трагедія.
Так, діти малі розміром. Немає в них і багажу знань про світ. Та професійних умінь у них немає. Але ж величина тіла фактор абсолютно другорядне. Мало великих мали маленьке тіло? Знання самі по собі далеко не завжди приносять користь, особливо якщо не з’єднуються з уміннями. А адже якщо дітям надають можливість, то працюють вони часто краще за дорослих, правда, втомлюються швидше. Адже у верстатів під час Великої Вітчизняної війни зовсім пацани стояли, а як працювали!
Так що ж відрізняє дітей від людини? Здатність спілкуватися у дітей краще, ніж у дорослих. Навченість просто фантастична, тут дорослі і поруч не стояли. Ось тільки вчать їх якраз дорослі, цю здатність майже втратили. Пам’ять і сприйняття і маленьких людей знову-таки краще, ніж у старшого покоління. А вже чесність і щирість дитяча часто навіть дратує дорослих, тому що багато з них на своєму життєвому шляху непомітно ці якості втратили. Та якщо подумати, що в більшості своїх якостей діти набагато більше заслуговують імені «люди», чим займаються їх вихованням дорослі. І ми дуже часто боїмося їх людяності. Справжньої людяності. Тому кожен раз, коли Ви спілкуєтеся з маленькою людиною, не забувайте, що він — людина. І поводьтеся з ним відповідним чином.